Герасименко Ліна

Люблю я сонячний морозний ранок,

Не люблю холодний дощовий світанок.

Не люблю без листя я гілки дерев,

А люблю осінні барви хризантем.

Не люблю грязюку восени місити,

А люблю по жовтім килимку ходити.

Я радію павутині бабиного літа,

І не можу сірості осені терпіти.

То ж тепер ви дайте відповідь мені,

Чи люблю я осінь, а чи, може, ні?

До калини злетілись синички,

Хазяйнують вже там горобці,

Я закутала шарфиком личко,

Рукавички тримаю в руці.

«Шо ж ви будете їсти, пернаті?

На калині вже ягід нема.

В Україну так стрімко й завзято,

Завітала холодна зима.

Я вам винесу трішки зерняток,

У годівнички хлібця покладу,

Не хвилюйтесь, я знаю, де взяти,

Я вам стільки смачного знайду!

Ну, а ви, коли стане тепліше,

Подарунок зробіть і мені:

Про країну, що є наймиліша,

Заспівайте веселі пісні!»

Вишива бабуся квітку,

А за нею – поле, луг,

Сонце, небо і калина,

І козак тягає плуг.

Жолуді, каштани, липи,

Вмить бабуся відтворя.

Як вона управно й вміло

Голочку в руках трима.

І з’являється картина

На шматочку полотна.

Вмить відтворює зернину –

Чудо – диво, дивина!

Я не вмію вишивати,

Але тим пишаюсь я,

Що бабусі вишиванку

В  світі маю лише я.