Мета: показати учням чудовий світ літератури, навчити їх поважати літературу, звернути увагу на образ «Прекрасної Музи» в житті та творчості письменників різних країн та епох; розвивати художній смак, удосконалювати навички виразного читання; виховувати почуття прекрасного, естетичні смаки.

Обладнання: ілюстрації до заходу, комп’ютер, музичні записи, декорації сцени.

                                                                               Завдання літератури – об’єднувати всіх,

                                                                       установлювати контакт між людьми.

                                                                                                                          Р. Тагор

(Святково прибрана зала. На сцені розміщені декорації кімнати).    

Ведуча: Театр – особливий і прекрасний світ, де все є надзвичайно цікавим, возвеличеним та гарним. Актори – талановиті люди, які грають вигадані автором ролі. Дивлячись виставу, поринаєш у той світ, що існує лише на сцені, стаєш свідком чудового процесу, коли літературний світ оживає у сценічних образах. Тож давайте поринемо у цей нездійсненно чудовий, чарівний та напрочуд цікавий світ театру.

Пеппі Довгапанчоха: Театр для нас – це наче казка

                                   Тут можна зняти свою маску,

                                   І стати можна тут поетом, 

                                   Складать віршовані куплети.  

Том Сойєр: Тут можна різного почуть,

                    А ще збрехать і обмануть,

                    Театр – це море сподівань,

                    І нездісненних побажань.

Маленький Принц:  Що «світ – театр» ми знаємо не з преси,

                                Що ми актори – теж не новина…

                                Саме життя для всіх нас пише п’єси,

                                Де кожна дійова особа головна!   

(На сцені з’являється учень – письменник, під музичний супровід щось пише. Вмить зіжмакує написане, викидає його і знову починає щось писати).   

Письменник: «І ось Андрій побачив свою кохану і зрозумів, що не зможе без неї прожити ні хвилини. Оленко, люба, зачекай…». Ні, не те, це все не те. Ну що написати, як написати? Невже я втратив здібності? Але ж я гарний письменник. Всім подобаються мої твори. Щось тут не так, можливо щось трапилось? (Письменник одягається та виходить на вулицю. В той, час, коли він стоїть біля вікна, виглядаючи в нього, на сцену під музичний супровід виходить дівчина - осінь, вона розкидає листя та ствроює за допомогою маленьких дерев та лавок осінній парк. На сцені з’являється дівчина - героїня твору, вона досить сумна, сідає на лавку і голосно плаче. До неї підходить письменник). 

Письменник: Ой, хто це? Дівчино, хто ти така, і чому ти плачеш? В тебе щось трапилось, можливо тебе хтось образив? Та не мовчи ж ти, скажи що – небуть.

Пеппі Довгапанчоха: Я Пеппі Довгапанчоха. Одна моя панчоха довша за іншу. А ще я заплітаю сама собі коси, вмію пекти смачні пиріжки, не боюся злодіїв. Правда і на вигадки я майстер. Діти вірять мені.

Письменник: А чому ж ти плачеш? Як я бачу образити тебе ніхто б не зміг якщо ти говориш, що не боїшся злодіїв.

Пеппі Довгапанчоха: Плачу я тому, що, можливо, більше про мене ніхто не згадає. Зникла муза. Це неприємна звістка, адже саме вона допомагала письменникам створювати нас – персонажів твору. Тепер, коли її немає, всі забудуть про книги. Митці слова не будуть писати і ті твори, що вже написані – зникнуть.  

Письменник: Не сумуй, ми її знайдемо, я тобі допоможу в цьому.

(Письменник з Пеппі йдуть зі сцени. На ній з’являється під музичний супровід хлопчик з квіткою та лисом. Він обходить всю сцену та розглядає її).

Маленький Принц: Яка чудова планета, цікаво, як вона називається? Чомусь нікого не бачу на ній. Лисе, як думаєш, тут може хтось проживати?

Лис: Мабуть, що так, адже на кожній планеті існують її жителі.

Маленький Принц: Я думав, що всі планети відвідав, але потрапивши сюди, зрозумів, що ні. Ой, там хтось є, ходімо, лисе, запитаємо куди ми потрапили. (підходять до письменника та Пеппі) Доброго дня, шановні, мене звати Маленький Принц, ви не підкажете де ми знаходимось?

Пеппі Довгапанчоха: Доброго дня, Принце, ми дуже раді бачити вас. Ви потрапили до нашого світу. Це світ літератури, тут цікаво та надзвичайно весело. Я - Пеппі Довгапанчоха.

Маленький Принц: Якщо тут так весело, чому ж ти не радієш і, взагалі, ти чомусь така сумна. Я знаю тебе, ти життєрадісна, весела дівчинка, завжди любиш грати, бешкетувати та робити все, що заманеться, а сьогодні ти взагалі інша.    

Пеппі Довгапанчоха: Сталося велике лихо. В нашій країні зникла муза. Ніхто не знає чому так вийшло, але без неї письменнники не можуть створювати свої шедеври. А якщо вони не писатимуть нових книг, людство забуде про літературу, а про нас, навіть і взагалі, не згадають. Ми мусимо знайти її.

Маленький Принц: Обов’язково мусимо. Ми з лисом вам дапоможемо. Я також не хочу, щоб людство забуло нас, адже завдяки їм, ми стали відомими і знаними у світі. 

(На сцені раптом з’являється хлопець, він бешкетує та під музику виконує танець).

Том Сойєр: Ха – ха… Буває часом скрутно нам: вапно лиш за кормою

                      Щоглою височить паркан – і я молюсь прибою.

                      Я славний розбишак ватаг, і дружба нас єднає

                      В уявнім світі ми ростем і відчаю не знаєм.

                      Лише від сонця відстаєм та вітер доганяєм.

Привіт усім, чому сумні такі, гайда бешкетувати. Я сьогодні сказав тітці Поллі, тільки це секрет, що піду до Гека провідати його, буцімто він захворів. Трішки збрехав, адже вона знову мені знайшла роботу. Я ще й від красіння паркану не відпочив, а їй уже інше щось допомагай. Не маю бажання.

Письменник: Томе, невже тобі не соромно обманювати тітку. Ти мусиш допомагати їй, оберігати її. Чому ти так поводишся?

Том Сойєр: А щож я немаю права на відпочинок, чи що? Ось відпочину і допоможу. А що це ви тут зібралися всі. І сумні чомусь такі.

Письменник: Ти що, й досі не чув? Зникла муза.

Том Сойєр: Як зникла, ти, напевно, жартуєш? Так, жартуєш?

Пеппі Довгапанчоха: Це зовсім не жарт. Одного вечора всі письменники світу зрозуміли, що не можуть написати. Ні твору, ні поезії, ні, навіть, рими не можуть скласти. От ми і вирішили, що зникла муза. Якби ж це і справді була помилка, та, на жаль, це правда. Ти нічого дивного не помічав, можливо когось зустрічав, можливо тобі хтось, щось говорив?

Том Сойєр: Я знаю де вона.

Пеппі Довгапанчоха: Що, справді, і де ж вона, швидше веди нас до неї.

Том Сойєр: Пеппі, зачекай, потрібно придумати як її визволити. Вчора я зустрів одного похилого чоловіка, який мені щось говорив про те, що скоро ми зникнемо. Куди зникнемо, чому зникнемо, я не зрозумів. Лише тільки зараз я розумію хто ж то такий був. Це ж чорт із Диканьки, ходімо до нього. По дорозі я розкажу як з ним поквитатися.

(Всі учасники заходять за лаштунки сцени. На сцені з’являється Муза, зв’язана. Вона намагається визволитися. Біля неї під музичний супровід танцює Чорт).

Муза: Чорте, відпусти мене, благаю. Що ти хочеш від мене, невже тобі цікаво знущатися наді – мною. Хочеш, я тобі подарую талант створювати літературні шедеври. Мені це під силу, хочеш? Будеш писати твори так як і ті, хто тебе створив, тобто будеш не героєм, а справжнім письменником.

Чорт: Письменником, письменником… ні, не хочу, не буду. Я хочу стати тобою.

Муза: Навіщо тобі мною ставати.

Чорт: Навіщо, навіщо, потрібно. От стану тобою і створю в творах так, щоб усі чорти, котрі були злими і негативними героями, як ти навіювала письменникам, знущалися з усих. І так знущалися щоб аж … ех як!

Муза: Чорте, не роби цього. Ти ж знаєш, що в усих творах є позитивні герої і негативні. Ну вибач мені в тому, що письменники вирішили тебе віднести до негативного героя. От ти мене відпусти і станеш хорошим.

Чорт: Що! Щоб я – чорт і відпустив тебе! Нізащо! Хто це ще там?

(За кулісами чути стукіт і грюкіт. На сцені, під музичний супровід, з’являються всі герої з письменником. Вони нападають на Чорта б’ють його і зав’язують. В той час Пеппі Довгапанчоха розв’язує Музу і вони всі тікають зі сцени).

Чорт: Ну зачекайте, я всеодно вас знайду. Ох тоді буде непереливки вам. Почекайте, почекайте! (Тікає зі сцени. На сцені з’являється Муза і танцювальний колектив. Вони виконують танець).

Муза: Дякую вам, любі мої, ви справжні рятівники. Ви врятували не лише мене, а й взагалі всю літературу в світі, адже без мене письменники не могли б створювати літературні твори. Але все вже позаду. (До письменника). Не хвилюйся, ти допишеш свій твір, я тебе запевняю.(Всі учасники виходять на сцену для фінальної пісні).